ВЕЛИЧАЛЬНИЙ ТЕКСТ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ

 

    15 січня 1992 року Верховною Радою України було затверджено музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.

 Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», який у майбутньому став національним, а згодом і державним гімном України.

Цей вірш поширився серед українофільських гуртків, об’єднаних у громади.

20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.

Вперше вірш П. Чубинського був опублікований у львівському журналі «Мета» (1863, № 4).

Композитор Михайло Вербицький написав музику на слова Павла Чубинського. Надрукований з нотами був у 1865 р.

У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.

17 червня 1917 року американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України.

Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського та Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка&Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.

15 січня 1992 р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення у Конституції України.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою.

Законопроектом пропонувалося затвердити як державний національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією Президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування.

Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року.

Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

 Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Захоплення на все життя (до 85 річчя від дня народження Є. Гуцала)

 

Євген Гуцало

(1937 — 1995)

    Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності.

     Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

    Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю.

    У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала.

    Вірші письменника — то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого — в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.

    Великою літерою, визначальним словом у хрестоматії народу була завжди і є для Євгена Гуцала людина. Письменник ніколи не намагався виписувати її великими буквами, не подавав її "на виріст" — в ім'я безоглядного наслідування за канонами ідеального героя, а пізнавав людину незалежно від вимог "злоби дня" щодо того, яким бути сьогодні літературному героєві — ідеально позитивним чи в міру "грішним", звичайним, таким, яким є його прототип у житті. Він завжди намагався обходитися без дозувань позитивного і негативного в характері свого героя — тривожно роздумував над людиною, яка живе серед людей. Бо й сам пройшов нелегку дорогу, яка пролягла від важкого воєнного і повоєнного дитинства в селі Старому Животові на Вінниччині, де він народився.

    Євген Гуцало — лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Виткана долею дорога.

 

Жителі Зіньківщини добре знайомі з творчістю поетеси з села Бобрівник  Кондратенко Ольги Іванівни, яка була по-справжньому  закохана у рідний край, його працьовитих людей. Цю велику любов, з непідробним хистом, перелила у свої вірші,  і тому вони припали до душі і серця земляків.

В цьому році Ользі Іванівні виповнилося б 90 років.

Народилася Ольга Іванівна Кондратенко (Кащенко) 25 грудня 1931 року в селі Шилівка  Зіньківського району Полтавської області, в родині колгоспників.

Після закінчення семирічної школи вступила на навчання до Миргородської ветеринарно - фельдшерської школи , яку закінчила в 1948 році. Працювала в рідному колгоспі. В 1949 році вступила до Зіньківської середньої школи №1, доводилось щоденно долати сім кілометрів до школи та назад. Взимку іноді змушена була ночувати в Зінькові, бо дороги зовсім не було. Все ж в 1952 році одержала середню освіту та вступила до Полтавського Державного педагогічного інституту , на історико – філологічний факультет, після закінчення якого, була направлена на роботу в Бобрівницьку , а через місяць, в Великопавлівську середню школу. В 1969 році перейшла  працювати в Бобрівницьку восьмирічну школу, де викладала українську   мову та літературу. З часом стала і шкільним бібліотекарем.

Перший вірш «Біля обеліска» був надрукований в 1980 році в районній газеті.

Поетичні твори Ольги Іванівни друкувалися на шпальтах обласних та республіканських газет. У 1997 році гідне місце зайняла добірка її віршів у поетичній антології педагогів України «Самоцвіти» (видавництво «Молодь»).

В 1994 році, за власний кошт, О. І. Кондратенко видала свою  збірку «Доля ткала дорогу».

Так ніхто не скаже про поета як сама його поезія. Життєлюб, відкривач прекрасного, такою постає О. Кондратенко у своїх поетичних творах.

Кожен вірш Ольги Іванівни – це часточка душі і серця, краплина її таланту, її щирості і доброти. Поетесу випоїла соками її рідна земля, яка дала її голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріотизму, поборника рідної культури.

З дитинства вона чула українську пісню, яку дуже любила, тому писала вірші, слова до пісень. Пісні на її слова і нині виконують аматори сцени Бобрівницького будинку культури.

Свої щирі почуття до сіл Шилівка та Бобрівник поетеса висловила у віршах «Шилівко мила», «Бобрівник, мій Бобрівник».

Мабуть немає нічого ближчого для людини, як рідний дім, батько, мати. Батько і мати – це не тільки джерело життя на землі – це опора, надія та натхнення. Тому Ольга Іванівна і присвятила їм свій вірш «Матусин хліб».

Слово рідне! Мабуть не було жодного письменника, який би від усього серця не висловив своєї любові до рідної мови, такої мелодійної, неповторної. Свою любов до української  мови поетеса відобразила у вірші «Я тобі подарую».

ІІ Світова війна. Тисячоголосим набатом лунають її дзвони, пораненим птахом б’ється в серцях тих, хто вистояв у цій страшній боротьбі. Як пам'ять про минуле, про труднощі і випробування, які випали на долю нашого народу, про героїв – захисників Вітчизни вірші: «Всі віки», «Зринає сорок перший», «Батьківщини моєї любов», «Не забуду», «Біля обеліска».

Ольга Іванівна так любила Вітчизну, її хвилюючу історію. Вона була слідопитом. Разом з молодими краєзнавцями пройшла дорогами чужого болю і пам’яті.  Саме Ольга Іванівна відкрила ім’я  юного партизана  Вані Єріна, який жив і виховувався в дитячому будинку. Він встановив зв'язок з партизанами, і разом зі своїми друзями переховував зброю і вибухівки у дуплах старих дерев в лісах Бобрівника та був розстріляний у 16 років і залишився в наших серцях такий світлий спогад про тільки  но розквітлу любов Вані, про що так лірично писала поетеса: «Не забудь дівчино, перші весни, що не встигли навіть розцвісти, я тобі пишу, моя надіє, кожен день із вічності листи».

Щоб не пересихала часом  не міліла криниця духовності, тепла і людяності, добра поетеса закликає : «Зустрічайся частіше, нам в житті , Доброта».

Все своє життя Ольга Іванівна віддала навчанню підростаючого покоління, вчила їх любити книгу, казки, оповідання, для найменших дітлахів вона писала разочок віршиків «За мотивами казок».

Важливе місце в творчості поетеси займають вірші про рідну природу, красу рідної землі: «Я люблю тебе, осене», «Я шукаю волошки», «Ой літо, літечко».

У збірці «Доля ткала дорогу є вірш «Рушник». Рушник  здавна був не тільки неодмінним атрибутом народного побуту, але й своєрідним символом  щасливої долі.

Нажаль доля Ольги Іванівни дарувала їй лише 67 років життя, останні роки  з яких  вона хворіла. Померла О. Кондратенко 3 березня 1998 року. Похована на цвинтарі села Бобрівник.

Безперечно Ольга Іванівна видала б іще не одну збірку своїх віршів, якими б ми захоплювалися. У збірці «Доля ткала дорогу» лише невелика кількість перлин її творчості, а скільки їх ще залишилося неопублікованих…

В усіх  бібліотеках громади є збірка О. Кондратенко « Доля ткала дорогу» , тож запрошуємо всіх поціновувачів  поезії насолодитися  чудовими творами  поетеси і відкрити для себе багатогранність її таланту.

Хто знав і вів смертям і стратам лік...

 Голодомор 1932-1933 років – страшна трагедія в історії нашої держави, яка забрала життя мільйонів людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

27 листопада ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

В бібліотеці представлений перегляд літератури «З присвятою замордованим голодом», на якому представлені документи, які засвідчують трагічні сторінки геноциду українського народу, списки загиблих жителів села Бобрівник.

Нехай живе надія, що подібного більше ніколи не трапиться! Будемо пам’ятати…

Вільні творити майбутнє.

 

21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи.

Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція 2013 року – Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Яскравим виявом національно-патріотичних почуттів українців став національний Гімн України.

13 листопада 2014 року Президент Україні Петро Олексійович Порошенко підписав указ про відзначення щорічно 21 листопада Дня Гідності та Свободи

Саме сьогодні, в цей час, ми маємо проявити свою любов до рідної України. Зараз нашій країні як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою. Наші земляки, яких сьогодні мобілізовано до лав українського війська з честю відвойовують та захищають кордони нашої держави, борються за її єдність та цілісність.

    Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям Небесна сотня та воїни, які загинули і гинуть у боротьбі за свободу, цілісність та єдність держави. Сьогодні життя України змінюється на очах, постає стара, як ця земля держава – вільна, незалежна, осяяна сонцем Україна. Ми частинка народу. Без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творить нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в І столітті н.е. римський державний діяч, філософ Цицерон на публічному виступі сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

Майстер детективного жанру Андрій Кокотюха

 

17 листопада день народження святкує Андрій Кокотюха - український письменник, якого називають засновником українського готичного детективу. У сучасній українській літературі є чимало гучних імен. До цього списку сміливо можна додати й ім’я Андрія Кокотюхи, який відзначає свій ювілей -50 років. В бібліотеці, для користувачів, була представлена викладка літератури «Vivat Андрій Кокотюха»

Відродися, моя мово, щоб звучала в серці знову!

 

Святкуючи День української писемності та мови, в бібліотеці в умовах карантинних обмежень для шанувальників української мови було запропоновано книжкову виставку, на якій представлені книги з  української мови із фонду бібліотеки.

В цілому виставка сприяла пропаганді та застосуванню української мови  та просуванню читання серед молодого покоління.