С. Бандера - життя присвячене свободі.

 

Степан Бандера –  український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху, голова Проводу ОУН-Б.

Сьогодні українці відзначають 115 річницю від дня народження Степана Андрійовича.

Народився Степан Андрійович Бандера 1 січня 1909 року в Старому Угрині, що в Івано – Франківській області  в родині греко-католицького священика.

З 1919 по 1927 рік Бандера навчався в Стрийській гімназії. Після її закінчення, в 1928 році він поступає на агрономічне відділення Високої політехнічної школи у Львові. Там Степан Бандера провчився вісім семестрів, але так і не здав дипломного екзамену через свою політичну діяльність.

З 1930 року стає членом ОУН, глибоко пройнявшись її ідеологією. В 1932 – 1933 роках Степан Андрійович стає замісником та керівником Краєвої екзекутиви, так званим комендантом Української Військової Організації (УВО).

У червні 1934 року польська поліція арештовує Степана Андрійовича Бандеру та інших членів ОУН. Під час Варшавського процесу  їх судили за приналежність до ОУН та за організацію політичних акцій. Степана Андрійовича було засуджено до ув’язнення у в’язницях в містах Кельц, Вронках та Берестю, де він почергово відсидів до 1939 року. Навіть там він залишався провідником ОУН та підтримував зв’язок із підпіллям.

У зв’язку з нападом Німеччини на Польщу, ситуація на дільницях, де перебували в’язні стала настільки критичною, що в’язнична адміністрація поспіхом евакуювалась і тим самим всі ув’язнені вийшли на свободу. Паралельно з цим помирає провідник ОУН Євген Коновалець та Провід ОУН очолює Андрій Мельник, полковник. Повернувшись в лави ОУН, Степан Бандера почав вимагати його звільнення та змінення тактики організації. Такі події сприяли виникненню серйозного конфлікту. Його наслідком стало відокремлення від ОУН групи людей, що підтримували Бандеру та утворення  в квітні 1941 року організації ОУН-Б. Він проводив активну боротьбу проти Москви та Радянської влади, за що Радянський уряд бачив у ньому небезпечного ворога.

Внаслідок такої ситуації Степан Бандера постійно змінює місце проживання, переїжджаючи з місця на місце. Остаточно він облаштувався у місті Мюнхен, де навчалася його донька. Там він провів останні роки свого життя за підробним паспортом на ім’я Штефана Попеля.

Розтерзана, але вічна слава.

 

    Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах.

    Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. "Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми".

    Перші поетичні збірки М. Хвильового — "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1922), поема "В електричний вік" (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Ефремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів "Сині етюди" (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті. Для чекіста — головного героя новели "Я (Романтика)" — такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Взагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

    Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, "українському буржуазному націоналізмі", "намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської". В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933p.

    В бібліотеці підготовлено перегляд літератури письменника.

Збройні Сили України - сила, гордість, міць країни!

    

    Сьогодні, 6 грудня, українці відзначають державне свято – 32 річницю Дня Збройних Сил України.

    Дата присвячена дню ухвалення Закону України «Про Збройні сили України» – подія відбулася саме 6 грудня 1991 року, а також із 6 грудня 1919 року. У цей день відбувся перший зимовий похід Дієвої армії УНР.

    Дякуємо кожному захиснику та захисницям, хто ризикуючи власним життям, з честю і гідністю виконує свій громадянський і військовий обов'язок, мужньо протистоїть агресору. Ми - Українці, ми - підтримуємо українське військо, підтримуємо свою власну країну - своє майбутнє. Ми віримо в мирне майбутнє України!

    Вітаємо всіх доблесних і хоробрих чоловіків і жінок, які потужною стіною захищають свою рідну Україну від окупанта! Неможливо висловити словами нашу безмежну вдячність. Нехай Господь береже кожного українського воїна. Україна пишається своїм військом. Слава Збройним Силам України! Слава Україні!

Не згасне в серці пам`яті свіча...

    Щороку у четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932- 1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

    У 2023 році День пам'яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Цього року ми вдруге вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умова повномасштабної війни, які супроводжуються геноцидними діями росії проти українців.

    Трагічні події та злочини, що розгортаються на наших очах демонструють: жива пам'ять надзвичайно важлива; Ті хто чинить злочини проти людства мають бути покарані, а жертви - вшановані.

    На знак вшанування померлих бібліотекар та небайдужі жителі поклали квіти до пам'ятного знаку жертвам Голодомору у с. Бобрівник.

    Долучімося в цей день о 16.00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання, а з настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

    

Пам'ятаємо! Єднаємося! Переможемо!

Революція Гідності: на шляху до історії.

 

    21 листопада в Україні відзначають День Гідності і Свободи. Дивно звучить, але саме Революція Гідності об’єднала українців, які повстали проти насилля, несправедливості, порушення європейських демократичних цінностей та прав людини.

    21 листопада 2013 року тогочасний уряд раптово вирішив, що Україні в Європі робити нічого. Причиною масових протестів стало рішення Верховної Ради України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом.

    За допомогою соціальних мереж Twitter і Facebook люди дізнавалися про акції протесту. А найбільший ефект справив пост у Facebook журналіста Мустафи Найєма. «Зустрічаємось о 22:30 під монументом незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», - написав Найєм.

    22 листопада 2013 року небайдужі люди виходили на акції протесту по всій Україні. Саме тоді вперше з’явилась назва Євромайдан.

    23 листопада 2013 року. Ранок цього дня розпочався зі штовханини з поліцією та розгону мітингувальників.

    Вночі 30 листопада відбувся розгін Майдану силами «Беркуту». Саме тоді вже не лише в Києві, а й по всій Україні заговорили про масовий протест проти побиття студентів – учасників мітингу. За офіційними даними 37 активістів було травмовано, 35 – затримано.

    Такого світ ще не бачив. Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року

    Революція Гідності завершилася кревавою перемогою. І це був лише перший етап у боротьбі українського народу за збереження своєї незалежності. На Україну чекало нове випробування, нова неоголошена війна.rr

    Революція Гідності змінила українське суспільство. Євромайдан об’єднав український народ навколо мети – відстоювання незалежності України, її розвитку в європейському товаристві, захисту прав і свобод громадянина. Ми довели, що свобода варта того, щоб за неї боротися та віддати своє життя!

    В бібліотеці підготовлена інформаційно - тематична виставка.

До вершин олімпійського успіху...

 

    Під такою назвою в бібліотеці пройшла інформаційна година для юнацтва. 

    Присутні  збагатили знання про види спорту, їх особливості та значення, відомості про спортсменів, цінне ставлення до власного здоров'я та стимулювати бажання дбати про нього.  

    З книги "Спортивна слава Зіньківщини" ознайомилися з спортсменами земляками - переможцями світових та європейських чемпіонатів.

    

Прищепили інтерес до занять фізичною культурою та спортом.

В серцях несемо вдячності немало всім тим, хто землю нашу боронить!

 

    З нагоди Дня захисників і захисниць України бібліотека спільно з будинком культури провели благодійний захід, на якому були зібрані та передані кошти на потреби воїнам ЗСУ.

    Дорогі захисники і захисниці України! З нагоди цього особливого свята, дозвольте висловити вам щирі слова подяки та вдячності. Ви - наша надія та найвеличніші герої, які стоять на варті нашої свободи та незалежності. Нехай цей день буде сповнений гордістю за ваші подвиги.

    Бажаємо вам завжди мати сили та  впевненість у майбутньому, а наша подяка і повага буде вічною.

    Бережіть себе та незалежність України!

    СЛАВА УКРАЇНІ!