Ліна Костенко – одна із найвідоміших українських письменниць
сучасності.
19 березня письменниця святкує свій день народження. Щира й безкомпромісна
Костенко, не дивлячись на свій вік, захоплює і дивує своїм вольовим характером.
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року у місті
Ржищеві на Київщині. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя
Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг
на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. У 1936 року родина переїхала
до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала
відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій
Малишко.
Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від
сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути
дочкою “ворога народу”, вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її
такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально
принизили, відірвали від неї і матері.
У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію
при Спілці письменників України. Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть
вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, а й дивовижно свіжими
віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене
несподіваними словами.
У 1946 року були опубліковані перші вірші Ліни, а 1957 року вийшла перша книжка її поезій “Проміння
землі”. Друга збірка “Вітрила” була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка
“Мандрівки серця” (1961). У 1962 році збірка “Зоряний інтеграл” була розсипана
ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка “Княжа гора” була
розсипана у 1972 році.
Поетеса писала “в шухляду”. Це тоді були написані й
“Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і вірші, що склали книжки “Над берегами вічної
ріки” та “Неповторність”. У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила
сценарій фільму “Перевірте свої годинники”.
На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко
пережити майже п’ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у
житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і
тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала
своє поетичне слово.
1964-1965 роки були, очевидно, часом переоцінки цінностей,
зокрема світоглядних. Костенко не належала до якихось дисидентських
організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції,
підписувала листи протесту, коли у Львові судили В’ячеслава Чорновола і його
друзів, вона була на процесі. У 1969 році у діаспорі було видано велику збірку
“Поезії”, до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема
вірші, які поширювалися у “самвидаві” через заборону тогочасною цензурою. У
1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка “Над
берегами вічної ріки”, через два роки – роман у віршах “Маруся Чурай”, у 1980
році – збірка “Неповторність”, у 1987 році – збірка “Сад нетанучих скульптур”.
За роман у віршах “Маруся Чурай” та збірку “Неповторність” поетеса отримала
Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1989 році побачила світ збірка
“Вибране”.
За книжку “Інкрустації”, видану італійською мовою, Ліні
Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум
венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998
році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою
відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний
роман у віршах “Берестечко” й окремою брошурою видана лекція “Гуманітарна аура
нації, або Дефект головного дзеркала”, прочитана 1 вересня 1999 році в
національному університеті Києво-Могилянська академія. У 2000 році Ліна
Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім.
Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України
(1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Інформаційна година для дорослого кола читачів.
