Шевченкові слова добра й любові, як слово батьківське в душі ми бережемо.

 

        

    

    9 березня 2023 року український народ відзначає 209 років від Дня народження Т.Г. Шевченка. Його  ім’я, святе для кожного українця. Ця людина залишила нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу пам'ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Т.Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком, істориком, письменником, етнографом, а також був великим художником.

    Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною. І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю.

    Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!

    Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу.

 

«Шевченкові слова добра й любові, як слово батьківське в душі ми бережемо», під такою назвою  в бібліотеці пройшла літературно музична імпреза для широкого кола читачів. На заході зібралися справжні поціновувачі творчості великого Кобзаря. Захід пройшов у цікавій дружній, атмосфері, в активному спілкуванні, 

що надало йому яскравого, неповторного забарвлення.

Наталя Забіла – в казках і житті.

 

Наталя Забіла — українська письменниця, поетеса.

Народилася 5 березня 1903 року в Петербурзі у дворянській родині, яка мала давні культурні традиції.

Після Жовтневої революції 1917 року сім’я переїхала в Україну і оселилася в Люботині, неподалік від Харкова.

У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти.

Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

Перші публікації Забіли з’являються 1924 року (вірш «Війна війні»). Незабаром молода поетеса увійшла в союз селянських письменників «Плуг».

У 1928 році виходить віршована розповідь для малюків «Про маленьку мавпу», після чого Наталя Забіла починає писати для дітей.

Особливу популярність здобула «ЯСОЧЧИНА КНИЖКА» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася.

У роки ІІ світової війни Наталя Забіла жила і працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок».

За драматичну поему «ТРОЯНОВІ ДІТИ» (1971) та фантастичну п’єсу «ПЕРШИЙ КРОК» (1968) в 1972 році Наталя Забіла першою в Україні була удостоєна премії ім. Лесі Українки.

Наталя Забіла була упорядником «ЧИТАНОК» для другого (1933) і першого (1939) класів, які згодом неодноразово перевидавалися.

Як громадський діяч, Наталя Забіла протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року в Києві.

Близько двісті книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Ми українці, велика родина, мова і пісня у нас солов'їна!

 

   

    Для кожного народу Мова – найбільший скарб, одне з багатьох див створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Кожна людина має завжди пам’ятати хто вона, звідки родом, де її коріння, кожна людина повинна знати свою мову, любити її, цінувати, збагачувати, берегти.

    21 лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови. І сьогоднішнє свято ми присвячуємо нашій рідній українській мові.

    Наша мова багата і неповторна. Про мову складено багато прислів’їв і приказок, різних висловлювань.

    Мова – це найважливіший, найбагатший, найміцніший засіб зв’язку в одне велике історичне ціле минулих, сучасних і майбутніх поколінь народу; це яскрава ознака життєдіяльності нації і держави, вона згуртовує певні корінні етнічні групи в єдину націю.

    Мова – інтелектуальний портрет народу, його прагнення та ідеали, це справа національної гідності.

    Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може жити без мови. Мова − втілення досвіду в ході історичного розвитку нації, служить визначенням культурно-національної унікальності етносу.

    Мова − механізм дуже тонкий. Ми не лише вживаємо готовий мовний продукт, а й творимо його. Від мови залежить мислення людини, її світосприйняття, поведінка.

    Любімо рідну мову, бо це найприродніше і найсвятіше людське почуття! Любов, яка зароджується ще з маминої колисанки, її потрібно розвивати і збагачувати протягом усього життя. І чим глибше людина вживається в рідну мову, тим надійніше вона себе усвідомлює представником свого народу. Той, хто любить рідну мову, всім серцем сприйме і справжні патріотичні почуття людини іншої національності. Любов до України починається з любові до рідної мови!

    Давайте будемо відкритими перед світом, зберігаючи водночас власну культурну самобутність та невичерпне розмаїття українського слова і будемо чемно ставитись до рідної мови кожного народу.

    Повертаймо українській мові роль творця духовного відродження нації, духовного світу людини. Бережімо рідне слово! Бо в ньому мудрий дух пращурів, сила нашого сьогодення і майбуття.

Промені Гідності.

 

20 лютого українці вшановують День пам'яті Героїв Небесної Сотні.

З цієї нагоди, 18 лютого, Бобрівницьким СБК спільно з бібліотекою, був проведена година пам'яті

"Герої не вмирають!", а в бібліотеці діяла виставка «Промені Гідності».

На заході згадували найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013 -2014 років.

Саме 20 лютого у середмісті Києва загинуло найбільше людей - 48. Їх, разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів, упродовж зими 2013 - 2014 років і 5 активістами Майдану , що загинули навесні 2014 року, за демократичні цінності і територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні. Вічна пам'ять Героям...

Сьогодні разом вся країна - моя незламна Україна!

Сьогодні Україна відзначає День єднання. Його президент України Володимир Зеленський заснував 16 лютого 2022 року на тлі попереджень про можливу війну. Сьогодні в Україні в містах і селах піднімають державний прапор і виконують гімн. Приєдналися до святкування і жителі нашого села, прикріпивши синьо-жовту стрічку аби  підтримати тих, хто зараз бореться за нашу свободу та мир на фронті.

Серце в дарунок!

Під такою назвою в приміщенні бібліотеки пройшов майстер-клас по виготовленню вітальних листівок до Дня закоханих.

Крути. Ніколи не забути цих юних душ нескорений політ.

 

Крути – наша гордість і слава,

Там соколи юні у вічність пішли.

На клич молодої держави,

Піднялися вірні сини.

Михайло Зельман (Лісовий)

Бій під Крутами – одна з тих сторінок української історії, що привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами.  Кінець 1917 року. Молода Українська Народна Республіка не так давно проголосила свою автономію у складі Росії і взяла курс на будівництво демократичної держави. Триває Перша світова війна. На фоні розвалу економіки та більшовицького перевороту, держава відчайдушно потребує підтримки союзників та сильного лідера, який зможе сформувати армію, спинити економічну кризу та повести за собою народ. 17 грудня 1917 року Українська Центральна Рада отримує ультиматум за підписом Леніна та Троцького. Більшовики вимагають негайно припинити роззброєння червоних військових загонів і легалізувати їх, що рівноцінно проголошенню війни. Керівництво УНР відхилило маніфест та почало спроби вирішення конфлікту за допомогою дипломатії. Враховуючи майже повну відсутність боєздатної армії молода республіка була приречена.  До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почали наступ на Київ. Захищати столицю було нікому. 15-тисячна армія, яку на той момент мала УНР, була деморалізована довгою війною, розчарована у політиці Центральної Ради та, врешті-решт, порушила наказ. Значну роль в цьому зіграла також більшовицька пропаганда. В цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть, лише гімназисти та студенти. 5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців. Він нараховував дві сотні добровольців, в основному студентів київських університетів. Керівництво загоном взяв на себе старшина Андрій Омельченко. Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Звісно, про жодну адекватну військову підготовку не могло йти і мови. У той же день загін підпорядковується Аверкію Гончаренку, переправляється під Бахмач, де разом з чотирма сотнями курсантів 1-ї Київської юнкерської школи імені Богдана Хмельницького має стати на захист Києва. Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. 29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

29 січня 1918 року молоді українці стримали наступ ворога на Київ,проявивши жертовність і героїзм заради незалежності України. Під час військових дій бій під Крутами не мав вирішального значення, але подвиг київських студентів героїзований як приклад патріотизму і самопожертви української молоді. Подвиг студентів-крутян став символом мужності та беззастережної любові до власної Батьківщини. битва під Крутами – одна з визначних сторінок історії України, яку ми маємо пам’ятати.