Жителі Зіньківщини добре знайомі з творчістю поетеси з села Бобрівник Кондратенко Ольги Іванівни, яка була по-справжньому закохана у рідний край, його працьовитих людей. Цю велику любов, з непідробним хистом, перелила у свої вірші, і тому вони припали до душі і серця земляків.
В цьому році Ользі Іванівні виповнилося б 90 років.
Народилася Ольга Іванівна Кондратенко (Кащенко) 25 грудня
1931 року в селі Шилівка Зіньківського
району Полтавської області, в родині колгоспників.
Після закінчення семирічної школи вступила на навчання
до Миргородської ветеринарно - фельдшерської школи , яку закінчила в 1948 році. Працювала в
рідному колгоспі. В 1949 році вступила до Зіньківської середньої школи №1,
доводилось щоденно долати сім кілометрів до школи та назад. Взимку іноді
змушена була ночувати в Зінькові, бо дороги зовсім не було. Все ж в 1952 році
одержала середню освіту та вступила до Полтавського Державного педагогічного
інституту , на історико – філологічний факультет, після закінчення якого, була
направлена на роботу в Бобрівницьку , а через місяць, в Великопавлівську
середню школу. В 1969 році перейшла працювати в Бобрівницьку восьмирічну школу, де
викладала українську мову та літературу.
З часом стала і шкільним бібліотекарем.
Перший вірш «Біля обеліска» був надрукований в 1980 році в
районній газеті.
Поетичні твори Ольги Іванівни друкувалися на шпальтах
обласних та республіканських газет. У 1997 році гідне місце зайняла добірка її
віршів у поетичній антології педагогів України «Самоцвіти» (видавництво
«Молодь»).
В 1994 році, за власний кошт, О. І. Кондратенко видала свою збірку «Доля ткала дорогу».
Так ніхто не скаже про поета як сама його поезія. Життєлюб,
відкривач прекрасного, такою постає О. Кондратенко у своїх поетичних творах.
Кожен вірш Ольги Іванівни – це часточка душі і серця,
краплина її таланту, її щирості і доброти. Поетесу випоїла соками її рідна
земля, яка дала її голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям
патріотизму, поборника рідної культури.
З дитинства вона чула українську пісню, яку дуже любила, тому
писала вірші, слова до пісень. Пісні на її слова і нині виконують аматори сцени
Бобрівницького будинку культури.
Свої щирі почуття до сіл Шилівка та Бобрівник поетеса
висловила у віршах «Шилівко мила», «Бобрівник, мій Бобрівник».
Мабуть немає нічого ближчого для людини, як рідний дім,
батько, мати. Батько і мати – це не тільки джерело життя на землі – це опора,
надія та натхнення. Тому Ольга Іванівна і присвятила їм свій вірш «Матусин
хліб».
Слово рідне! Мабуть не було жодного письменника, який би від
усього серця не висловив своєї любові до рідної мови, такої мелодійної,
неповторної. Свою любов до української мови поетеса відобразила у вірші «Я тобі
подарую».
ІІ Світова війна. Тисячоголосим набатом лунають її дзвони,
пораненим птахом б’ється в серцях тих, хто вистояв у цій страшній боротьбі. Як пам'ять про
минуле, про труднощі і випробування, які випали на долю нашого народу, про
героїв – захисників Вітчизни вірші: «Всі віки», «Зринає сорок перший», «Батьківщини
моєї любов», «Не забуду», «Біля обеліска».
Ольга Іванівна так любила Вітчизну, її хвилюючу історію. Вона
була слідопитом. Разом з молодими краєзнавцями пройшла дорогами чужого болю і
пам’яті. Саме Ольга Іванівна відкрила ім’я юного партизана Вані Єріна, який жив і виховувався в дитячому
будинку. Він встановив зв'язок з партизанами, і разом зі своїми друзями
переховував зброю і вибухівки у дуплах старих дерев в лісах Бобрівника та був
розстріляний у 16 років і залишився в наших серцях такий світлий спогад про
тільки но розквітлу любов Вані, про що
так лірично писала поетеса: «Не забудь дівчино, перші весни, що не встигли
навіть розцвісти, я тобі пишу, моя надіє, кожен день із вічності листи».
Щоб не пересихала часом
не міліла криниця духовності, тепла і людяності, добра поетеса закликає
: «Зустрічайся частіше, нам в житті , Доброта».
Все своє життя Ольга Іванівна віддала навчанню підростаючого
покоління, вчила їх любити книгу, казки, оповідання, для найменших дітлахів
вона писала разочок віршиків «За мотивами казок».
Важливе місце в творчості поетеси займають вірші про рідну
природу, красу рідної землі: «Я люблю тебе, осене», «Я шукаю волошки», «Ой
літо, літечко».
У збірці «Доля ткала дорогу є вірш «Рушник». Рушник здавна був не тільки неодмінним атрибутом народного
побуту, але й своєрідним символом щасливої
долі.
Нажаль доля Ольги Іванівни дарувала їй лише 67 років життя,
останні роки з яких вона хворіла. Померла О. Кондратенко 3 березня
1998 року. Похована на цвинтарі села Бобрівник.
Безперечно Ольга Іванівна видала б іще не одну збірку своїх
віршів, якими б ми захоплювалися. У збірці «Доля ткала дорогу» лише невелика
кількість перлин її творчості, а скільки їх ще залишилося неопублікованих…
В усіх бібліотеках
громади є збірка О. Кондратенко « Доля ткала дорогу» , тож запрошуємо всіх поціновувачів поезії насолодитися чудовими творами поетеси і відкрити для себе багатогранність
її таланту.
