Вишивка - то пісня України!

 Третій четвер травня – Всесвітній день вишиванки.

У бібліотеці проведено фото-дефіле у вишиванках.

                                                                                Сорочку-вишиванку                                                                                                            До самого світанку                                                                                                              Вишивала дівчина в сиву давнину.                                                                                     Схрещувались ниточки,                                                                                                       Розквітали квіточки:                                                                                                         Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

    Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишиванки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Нас, українців, по вишиванках  і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі.

Є на вишиванці розмаїті квіти —

Це ж Україна наша перлами розшита.

Є на ній і гори, є на ній долини,

Все, що є найкраще на Вкраїні милій.

Є на ній і півники святкові,

Є на ній і квіти малинові.

Синя нитка — птиці прилітають,

А червона — квіти розквітають.

Листя вишиванки зеленаве,

Голуб із голубкою — до пари.

Щоб любов до краю розквітала,

Слава України не пропала.

Вишивали прабабусі руки,

Щоби пам'ятали внуки і правнуки.

Щоби своїм дітям в пам'ять передали,

І щоб рідну землю завжди шанували.

Матінко Небесна, на руках із Сином

Від біди й недолі збережи Вкраїну,

Від рук загребущих, лиха і напасті,

Щоб як вишиванка розквітало щастя.

Василь Стефаник - володар дум селянських.

      Василь Семенович Стефаник — визначний український письменник кінця XIX — початку ХХ століття, неповторний майстер соціально-психологічної новели.

     Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в с. Русові Снятинського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в сім’ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у рідному селі, а потім у Снятинській міській школі, продовжив навчання у польській гімназії в Коломиї, яку не закінчив, був виключений за політичну діяльність.

      У Коломийській гімназії В. Стефаник багато працював над собою, поповнював знання самоосвітою. Саме тут починають формуватись його літературно-естетичні погляди. Брав активну участь у діяльності таємного товариства гімназистів, що займалось агітаційною роботою серед селян Покуття. Після завершення навчання в Дрогобицькій гімназії В. Стефаник з перервами навчався в Краківському університеті (1892—1900). Як депутат австрійського парламенту (1908—1918) В. Стефаник допомагав населенню свого виборчого округу. До нього зверталися зі скаргами, за порадами, і він завжди захищав інтереси народу в суді й старостві.          Початок літературної діяльності Стефаника припадає на 90-ті роки ХІХ ст. Період 1897—1901 років був розквітом його літературною таланту, напруженої письменницької праці. У 1899 році в Чернівцях вийшла перша збірка новел Стефаника «Синя книжечка». В 1900 році у Львові — друга збірка «Камінний хрест», в 1901 — третя збірка «Дорога». До четвертої книжки Стефаника «Моє слово» (1909) увійшли всі новели збірок та дві нові — «Моє слово», «Суд». Після цього у літературній діяльності Василя Семеновича настає перерва аж до 1916 р. Він пише новели антивоєнного спрямування «Марія», «Дівоча пригода». У 1926 році виходить збірка новел «Земля», куди увійшли нові твори на злободенні теми. А наступного року прогресивна громадськість Західної України відзначає 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника.

     В останні роки життя письменник тяжко хворіє. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р. у селі Русові, де й похований.

     В. Стефаник написав 60 новел та оповідань. Наслідуючи тогочасну модерністську літературу, він «створив собі свій світ». Однією з особливостей стилю Стефаника є надзвичайна стислість, лаконізм та глибокий ліризм. Його новели не обтяжені описом побуту, зовнішніх умов. Головна увага зосереджується на відтворенні психологічних переживань героїв, викликаних трагічними подіями в їхньому житті.

    У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину.

    До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

     Онлайн огляд життєвого та творчого шляху В. Стефаника.

Ми пам'ятаємо...

 

Маки червоні знов розквітають, Пам'ять дідів бережуть. І до вогню, що серця зігріває, Їхні онуки ідуть.

Україна та світ сьогодні відзначають День пам'яті та примирення. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролись з нацизмом і перемогли його.

День пам'яті та примирення і День Перемоги над нацизмом у Другій світовій має бути нагадуванням про страшну війну, а найважливішим підсумком війни має бути вміння цінувати Мир.

Працівники бібліотеки та Будинку культури організували акцію '' Ми пам'ятаємо''.

Безмежна вдячність всім, хто взяв у ній участь, хто пройшов вшанувати пам'ять і покласти квіти до Обеліску воїнами односельчанам, пам'ятнику Воїнам визволителям та на могилу Вані Єріну.

Знов білим цвітом вкрилися сади, і знов приходить свято Перемоги!

 

 

        Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. Друга світова війна стала найбільш кривавою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв.

     День пам’яті та примирення та День перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Вона скінчилася і найважливішим її підсумком має бути не перемога, а мир.

     Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років. Найтяжчі – демографічні, які оцінюють у 8–10 мільйонів осіб.

    Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння намагалася продемонструвати на наших землях прихильність до українства. Однак єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

У Другій світовій війні Україні випала героїчна і разом з тим трагічна роль. Єднання суспільства навколо усвідомлення цієї істини й надалі сприятиме ефективному протистоянню зовнішнім викликам та загрозам.

    У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

    

В бібліотеці підготовлено виставку – перегляд, приурочений Дню Перемоги.