Ніжно вплітається в гомін Дніпра добре і щире Тараса ім'я.

 

    Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Його доглядала сестра Катерина.

    Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

    В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

    Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

    Улітку 1836 року він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв.

    Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів.

    25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

    У 1844 році написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

    5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.

    31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

    Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

    Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.

    У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.

    Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

    10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахоронений в Україні над Дніпром на Чернечій  (м. Канів).

В бібліотеці постійно діє перегляд літератури Т. Г. Шевченка.

Байка - відгадайка.

 

    Талановитий байкар, автор ліричних поезій, гумористичних акровіршів, загадок з відгадками, адресованих українським дітям, кількох драматичних творів -  такі грані художньої обдарованості письменника.

   Народився 5 березня 1827 року в с. Веселий Поділ Полтавської області в родині управителя поміщицького маєтку. У 1843—1847 pоках навчався в Полтавській гімназії, а в 1849—1855 pоках у Ніжинському ліцеї вищих наук. Після його закінчення з 1856 року вчителював у повітовому дворянському училищі в с. Чорний Острів на Поділлі.

З 1858 року  викладав географію у Чернігівській чоловічій гімназії. У 1861—1863 pоках видавав і редагував газету «Черниговский листок», в якій висвітлювалися важливі питання суспільного життя, друкувалися художні твори, матеріали з історії України. В 1863 році  за зв'язок з членами революційної організації «Земля і воля», зокрема з І. Андрущенком, А. Глібова було звільнено з роботи, а «Черниговский листок» закрито. З 1867 року й до кінця життя завідував Чернігівською земською друкарнею.

Першу збірку віршів «Стихотворения Леонида Глебова» він опублікував у Полтаві 1847 року. В українській літературі виступив в 1853 pоці, надрукувавши кілька байок у «Черниговских губернских новостях». Відтоді його твори вміщувались у петербурзькому журналі «Основа», галицьких — «Зоря», «Дзвінок» та ін. 1863 року у Києві видано збірку «Байки Леоніда Глібова». 1867 року редагує «Земский сборник Черниговской губернии». У країні діяв Валуєвський указ, за яким заборонялося друкувати книги й газети українською мовою. Тільки в 1872 році Л. Глібову вдається видати у Чернігові другу книжку «Байок», а в 1876—1883 pоках видав книжки-метелики «для народного читання». З ліричних поезій найвідомішими є «Журба» («Стоїть гора високая»), що стали народними піснями.

Літературна спадщина Л. Глібова різноманітна й багата.

Байкарський доробок Л. Глібова нараховує понад 100 байок. Першу групу складають переклади криловських творів, другу — оригінальні байки на сюжети й мотиви, запозичені у Кирилова та на власні сюжети. В байках 50—60-х років засуджуються кріпосне право, безправне становище людини в експлуататорському суспільстві («Вовк та ягня», «Вовк і Кіт», «Громада» та ін.). Байки 70—90-х років спрямовані проти капіталістичних відносин, прислужництва («Сила», «Солом'яний дід», «Цуцик» та ін.).

У зводі його творів багато ліричних поезій українською і російською мовами, поема «Перекотиполе», п'єса «До мирового», твори для дітей (вірші, загадки, казки).

Найбільша заслуга Л. Глібова перед українською літературою в тому, що він продовжував писати рідною мовою, знаходив шлях до читача, у часи, коли було заборонено українське слово, виступав з викриттям національного гніту, проти соціальної несправедливості.

Помер 10 листопада 1893 році у Чернігові.

Сьогодні 195 років від дня народження Л. І. Глібова.

Он - лайн інформація для користувачів дітей.

Життя, мов спалах блискавки.

 

    Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882 року в селі Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в бідній селянській родині. Закінчивши Харківецьку церковно-приходську школу, Архип продовжив  навчання в місцевій церковно-вчительській школі, готуючи себе до педагогічної діяльності, постійно займався самоосвітою. Скоро Тесленко сам починає пробувати писати російською, а пізніше українською мовами. З 1897 року почалося трудове життя юнака; спочатку на поденщині у сільських багатіїв, а потім "писарчуком" у волосному управлінні в Лохвиці. Майже чотири роки Архип Тесленко прожив у Лохвиці, працюючи у нотаріальній конторі. Згодом А. Тесленко захоплюється театром, пробує свої сили в драматургії. Влітку 1903 року навіть організовує аматорський театр у рідному селі, сам бере участь у виставах.

      У 1905 року Архип Тесленко вступив до революційної організації "Селянська спілка", влада переслідувала його, змушений був змінювати місце проживання і навіть два роки просидів у тюрмах та на засланні. Тесленко перехворів тифом у Бутирці, слабого й немічного, погнали пішки етапом до В’ятської губернії, куди він прибув 25 грудня 1908 року, а на другий день того ж року закінчувався строк його заслання.

    Тюрми, карцери, етапи підірвали здоров'я А. Тесленка, але не зламали його духу. Він залишився такий же мужній і незламний, як і раніше. Важкі щоденні будні забирали час і здоров'я. Залишаючись селянином-інтелігентом, Архип Юхимович роздобуває книги, брошури, живе літературним життям. Протягом осені 1909 р. та весни 1910 р. письменник публікує статті, в яких рішуче заперечує антинародні дії царизму, до кінця залишаючись вірним демократичним ідеалам.

    У дописах "Оце ж декілька наших "демократів", "Грабіж", "Блюстителі порядку", "На селі", "Тюрма", "Малюнок селянського життя" автор протиставляє наступові реакції нескореність селянських демократів, викриває представників сільської влади, жорстокий тюремний режим.

    Архип Тесленко, незважаючи на тяжку хворобу, постійно працює, посилає рукописи до редакцій.

    28 червня 1911 року письменника не стало.

    Видатний український письменник А. Тесленко розвинув прогресивні традиції української прози XIX ст. У його творах постали нові типи, характери, конфлікти українського села початку XX ст.

Сьогодні 140 років від дня народження А. Ю. Тесленка.

Он - лайн інформація для штрокого кола користувачів бібліотеки .