Василь Симоненко народився в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині 8
січня 1935 року. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942—1952
років майбутній поет навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942—1946), решта —
у сусідніх селах Єньківцях (1946—1947) і Тарандинцях (1947—1952). У 1952 р.
закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет
журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у
літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
Протягом короткого життя В. Симоненко написав
поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її
долю, новели, пробував створити кіносценарій зі студентського життя, став
автором численних статей, театральних і літературних рецензій, створив три
казки для дітей і дорослих: "Цар Плаксій і Лоскотон", "Подорож в
країну Навпаки", "Казка про Дурила" . Центральною в творчості
поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу і
в цьому — пряме продовження шевченківських традицій.
А поетичні шедеври "Ти знаєш, що ти
людина...", "Де зараз ви, кати мого народу?..",
"Україні", "Задивляюсь у твої зіниці..." (рукописна назва —
"Україні"), "О земле з переораним чолом...", "Земле
рідна! Мозок мій світліє..." — ніби фрагменти однієї думи про долю народу,
синівську відданість йому, готовність до самопожертви задля його визволення й
розквіту. Не дивно, що саме ці вірші зазнали найбільших цензурних та
редакторських втручань.
Проза В. Симоненка, своєрідна й багатообіцяюча, є
прямою попередницею новелістики Григора Тютюнника, вона заслуговує на почесне
місце в контексті розвитку епічного світовідображення свого часу.
Протягом
п'ятнадцяти років забороняли видання творів В. Симоненка: підготовлене
видавництвом "Молодь" "Вибране" поета "розсипали й
по-живому шматували". Нарешті з горем та інквізиторським редагуванням 1981
р. вийшли його "Лебеді материнства" .
Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну
премію України імені Т. Шевченка, у 1995 р.
