Так! Саме
героїв, бо чи ж кожному поетові часів сталінських репресій та повоєнних
«партійних лещат» до снаги було вберегти не лише своє тіло, а й душу від
самознищення, від зради національним почуттям, від самоприниження заради
«великої і могутньої комуністичної партії СРСР»… Так! Він – герой!
Андрій
Малишко трепетно ставився і високо цінував пісню. Не дивно, бо ж його серце
билося у ритмі серця України. А його поезія «Пісня про рушник», розкрилена
прекрасною музикою Платона Майбороди, стала надбанням усієї співочої України.
Цю пісню ми, українці, називаємо народною! Чи не це є найвищим визнанням
генія?!
«І на тім
рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство,
й розлука, й твоя материнська любов...»
І варто
пам’ятати, що Андрій Самійлович Малишко понад усе любив Україну і українців, бо
ж заповіт залишив по собі:
«Щоб Україні
була свобода!!!».
Немає коментарів:
Дописати коментар