Євген Гуцало
(1937 — 1995)
Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в
такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і
корисної, діяльності.
Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера
письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до
прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних
характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його
художнього стилю.
У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами,
замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Є.
Гуцала.
Вірші письменника — то своєрідне ворожіння над душею, сенс
якого — в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того
стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським
скарбом.
Великою літерою, визначальним словом у хрестоматії народу
була завжди і є для Євгена Гуцала людина. Письменник ніколи не намагався
виписувати її великими буквами, не подавав її "на виріст" — в ім'я
безоглядного наслідування за канонами ідеального героя, а пізнавав людину
незалежно від вимог "злоби дня" щодо того, яким бути сьогодні
літературному героєві — ідеально позитивним чи в міру "грішним",
звичайним, таким, яким є його прототип у житті. Він завжди намагався обходитися
без дозувань позитивного і негативного в характері свого героя — тривожно
роздумував над людиною, яка живе серед людей. Бо й сам пройшов нелегку дорогу,
яка пролягла від важкого воєнного і повоєнного дитинства в селі Старому
Животові на Вінниччині, де він народився.
Євген Гуцало — лауреат Державної премії України імені Т. Г.
Шевченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар