З витоків словесних скарбів...

      У цей день вшановуються святі рівноноапостольні – першопросвітники Кирило і Мефодій. Вони - творці писемності, здійснили переклад богословських книг з грецької мови на старослов’янську, поширювали християнське вчення. Поява абетки і виникнення писемності сприяли розвиткові літератури слов’янських народів, і слов’янська мова стала третьою в Європі після грецької та латини.

     Слов’янська писемність і культура належать до найдавніших у Європі. Як доводять вітчизняні та зарубіжні вчені, писемність народу, що прийшов з Азії і розселився по Дунаю, Дністру, Бугу, Дніпру та Віслі виникла задовго до прийняття християнства. Задовго до того часу, яким датовано перші писемні пам’ятки, що дійшли до наших днів. Якщо ж, наприклад, говорити про народ, який пізніше став називатися українцями, то писемність на його території була відома ще русам антського періоду. Сусіди русів зазначали, що на берегах Дніпра писали «чьртами и ръзами». Який вигляд мало це письмо? На це запитання нинішні вчені однозначної відповіді не знаходять.

      Створення нинішньої абетки, якою користуються слов’янські народи, пов’язують з іменами візантійських проповідників християнства, болгарів за походженням, Кирила та Мефодія. Костянтин – Кирило (827 – 869 рр.) був не лише видатним візантійським дипломатом та проповідником вчення Христа, але й видатним письменником. Він автор творів «Передмова до Євангелія», «Віршові молитви», «Полемічні бесіди», «Розповідь про відкривання мощей Климента Римського», «Гімн Климентові Римському», «Писання про правдиву віру», низки перекладів. Його старший брат Мефодій (Методій), дати життя бл. 815-885, уславився як автор твору «Канон на честь Димитрія Солунського» та численних перекладів з грецької.

        У процесі творення Кирилом та Мефодієм слов’янської абетки певне значення мала поїздка Кирила до Херсонесу. Близько 860 року Кирило (його ще називали Костянтином-філософом), за дорученням візантійського імператора їздив до Хазарії.

Країна ця була розташована у причорноморських і прикаспійських степах, сусідила з Руссю. Як свідчить «Житіє Костянтина-філософа» по дорозі до Хазарії він зупинявся в Херсонесі, де «обрете же ту Евангелие и Псалтырь, Роусьскими письмены писано, и человека обреть, глаголюща тою беседою, и беседовавъ с ним в силу речи приемь, своей беседе прикладая различни письмень гласнаа и согласнаа и к Богу молитву творя, вскоре начать чести и сказати и мнози ся ему дивляху».

        Видатні вчені сучасності розглядали це висловлювання як вказівку на те, що в Херсонесі (давноруське місто Корсунь) тоді вже існувала якась слов’янська писемність, її й використали згодом брати-проповідники при створенні нової абетки.

Слід нагадати, що існувало дві давньослов’янські абетки, якими користувалися християнські проповідники – глаголиця та кирилиця. Глаголиця була розповсюджена у X-XI ст.ст. переважно у західній частині Балканського півострова та у Великоморавському князівстві, де проповідували брати. Кирилиця була створена дещо пізніше. В основу абетки було покладено грецьке письмо. Кирилиця була розповсюджена у південних, східних та західних слов’ян.

        Створення уніфікованої для усіх слов’ян писемності мало велике значення в історії країн південно-східної Європи, зіграло, зокрема, позитивну роль у зміцненні зв’язків українського та болгарського народів, їх державності.

Розвиток культури Київської Русі відбувався самобутнім шляхом, але на той час під благотворним впливом болгарської писемності та культури в цілому. Багато які книги, не лише богослужебні, спочатку перекладалися з грецької на старослов’янську мову болгарськими просвітниками.

       У давньоруських літописах є згадки про відкриття при князівських дворах шкіл для дітей бояр, де викладали ченці-просвітники. У цілому ж, саме в період Х-ХІІ ст.ст. були закладені основи тих дружніх взаємовідносин наших народів, що в подальші віки успішно розвивалися.

Переймаючи багато цінного з культури давньої Болгарії, самобутня культура Київської Русі, починаючи з ХІ ст., своєю чергою також впливає на культуру Болгарії. За Дунаєм поширюються житія руських святих – Ольги, Бориса і Гліба, Феодосія Печерського та ін. Великого значення набувають не лише для Русі, але й для усього слов’янства чудові взірці давньої літератури: «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха, звід законів «Руська правда».

       Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків. Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.